Use me as your t o y.

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту – споживчий кредит, призначений для задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розвиненість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення. Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни.
Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичний особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту – кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.
Головними параметрами споживчого кредиту є:
1) доступність кредиту;
2) величина відсоткової ставки;
3) строки надання і погашення;
4) здатність позичальника повернути кредит.
Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торгівельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційне кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадним та іпотечними банками.
У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб’єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торгівельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівково чи безготівково) і продажу в розстрочку.
До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.
Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:
1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);
2) витрати на задоволення потреб (поточного) капітального або інвестиційного характеру