Adamanova Masha

Квітка жовта, абсолютно раптова восени, проросла крізь важкий ґрунтовий насип на шостій колії Ґейдельбергу.

Згадалася фотографія Адріано Челентано, який лежить на рейках з квіткою в зубах, а може й без, на чорно-білому постері в бабусі вдома.

Направду, в моїй дитячій уяві Челентано лежав не "десь там", а на прямісінько нашій залізниці.

Так-так! Тут, де везуть метал і вугілля в порт. Ось тут, між рейок, у кам'яних насипах в районі Слободки. Прям біля моря. Може й тому, що на фото пан італієць красувався в самих куцих плавках.

Та кожен раз, коли ми проходили залізничний міст, щоб скоріше опинитися на пляжі, я уважно роздивлялася з гори і колії, і ті насипи внизу, і, колись, ще зелені вагони.

Я була певна — Челентано загоряє десь тут!
Бо де ж йому ще лежати, як не в Маріуполі?

Моя квітка жовта, абсолютно раптова восени, поросла спогадом крізь важкий ґрунтовий насип на шостій колії Ґейдельбергу...

Невизначені втрати.

Sweet 38! ✨️

✨️

Запрошую вас на зустріч-практикум LIT_SKETCH, де ми будемо писати короткі живі тексти про людей, місця, випадкові розмови й маленькі події, які б не сталися без нашої уваги.

Як казав герой прекрасної історії "Рататуй" пан Гюсто: "Готувати може кожен".

Так ось, я переконана, що писати теж може кожен! На ЛІТ СКЕТЧАХ ми вчимося бачити те саме непомічене, перетворювати спогади на тексти, наділяти їх не просто формою, а показувати кінематографічно, розповідати цікаво і образно.

Поки спогад існує в голові, він залишається фактом. Як тільки ви поміщаєте його в контекст, розповідаєте власнии голосом, він починає жити і розкриватися по-новому.

Будемо пригадувати, помічати, робити техніки письма і карбувати важливе!
Приходьте ✨️

Де: Zoom
Коли: 3/10 о 18:00 за Києвом
Скільки: 890 грн

Для запису і оплати просто наишіть мені 🌸

Антикварний магазин книг пана Гатрі працює в Heidelberg з 1986 року. Те що, починалося як маленька сімейна справа, виросло в великий проєкт. Це не просто п'ять поверхів книг. Це збережена пам'ять та історія.

Саме тут ми гуляли, надихалися, писали. Зустріч вийшла майже камерною, затишною. Дуже дякую прекрасним жінкам за участь і можливість передавати знання та ділитися набутим досвідом.

По різним підрахунками тут знаходиться від 100 до 150 000 книг, які можна придбати гортати й роздивлятися, побути серед них. Пан Гатрі майже щоденно присутній в магазинчику, уважний і привітний.

Ми писали літературні скетчі, рефлексії, робили різні вправи. Своїм скетчем я поділюся вже наступному дописі, бо сюди здається не влізе 🤭

А ще саме тут дуже виразно відчувся мені біль по всім українським книжкам, знищених poсiянaми. Скільки могло б бути поверхів в нашому такому магазинчику...?
Та ми будемо читати, писати далі книги, щоб слово наше жило.

Молодий чоловік лежить прямо посеред вулиці, наче впав з неба. Його обличчя спокійне, розслаблене, з легкою, майже дитячою, усмішкою, а руки розкинуті в очікуванні обіймів. Довге волосся розпушилось по флісовій ковтині, що лежить під ним. Його гострий носик дивиться прямо в вересневе небо. Поряд навушники та інші речі.

Навпроти — трамвайна зупинка. І він теж як "зупинка". Зосереджена точка завмирання всього навколишнього. Все продовжує рух. Все метушиться і круговертиться. Але він лежить як частина природи. Невпинний плющ, що врешті перемагає стихійну забудову, і просто живе.

В цьому спокої є дещо гнитюче. Бо в повітрі вже відчутний запах неминучої війни. І цей спокій лякає. Лякає, як тиша перед гучним вибухом, що рве життя на непропорційні частини, де минуле відчувається великим і легким, теперішнє — синтетичним і неважливим в своїх турботах, майбутнє — розмитою неокресленою плямою.

Сава каже, що сподіватися на краще — хуйовий план. І я йому вірю.
Хоч десь всередині себе я теж лежу з непереборним бажанням розслабитися посеред цього хаосу. Я задираю свій гострий носик до вересневого неба. Я хочу лягти поряд з тобою, друже. Здається, я тебе розумію.

В серпні, поки я була у Львові, я подавала заявку на крутезну грантову програму U-lead від Ukreate Hub. Рік навчання, можливість фінансування власного проекту, класна спільнота і все таке. Конкурс шалений, два тури відбору заявок, всього 100 місць і лише 10 на Україну. І я бляха пройшла цей війдбір!

Але пізніше я виявилося, шо я маю бути саме ВПО, і постійно проживати в Україні. А шо робить, коли у тебе тепер тільки маріупольська прописка?

То я вирішила не ускладнювати собі життя незрозумілими ситуаціями й самостійно повідомила про це організаторів. Звісно, що навчання моє не відбулося, бо міжнародні донори, умови і тд. Але я дуже рада, що спробувала і пройшла.

Любі Ukreate Hub до нових грантів ✨️ я скоро буду 😄